Щастинська територіальна громада

Умови воєнного часу ставлять перед громадами Луганщини суворе питання: як продовжувати жити та діяти, коли більшість мешканців вимушено переміщена, а власна територія – поза досяжністю?

Про досвід збереження громади в релокації, коли ключовою опорою стають не адміністративні будівлі, а живі люди та віра в спільну Перемогу, розповідає начальник Щастинської міської військової адміністрації Вікторія Гаруст.

– Вікторія Михайлівна, ви очолили Щастинську громаду у складний час. Якими були перші місяці роботи?

– Це був непростий період. Прийняти керівництво громадою в умовах війни, кадрових обмежень та вимушеного переміщення мешканців – серйозне випробування. Але відразу стало зрозуміло: наша сила – в команді. Кожен працівник узяв свій фронт роботи, діяв активно, без очікування доручень. Без порад, підтримки та самовідданості кожного з моїх колег я б не впоралася.

Наша команда невелика, але ми доклали всіх зусиль, щоб безперебійно та цілодобово підтримувати людей, спрямовуючи ресурси туди, де вони були найнеобхідніші.

– На що витрачалися основні сили та ресурси у 2025 році?

– Беззаперечним пріоритетом була соціальна підтримка. Попри всі складнощі, різними програмами соціального захисту ми охопили понад тисячу людей. Це внутрішньо переміщені особи, родини з дітьми, новонароджені, військовослужбовці, ветерани та найбільш уразливі категорії.

Зокрема, допомогу в межах спеціальної програми отримали понад 790 внутрішньо переміщених осіб, а матеріальну підтримку – близько 400 мешканців громади, серед яких військовослужбовці та ветерани. Підтримку також отримали 20 родин з новонародженими дітьми, одна дитина-сирота та двоє дітей, позбавлених батьківського піклування.

Важливою опорою став Координаційний центр допомоги ВПО з Луганщини у Луцьку. Це не просто місце надання соціальних, гуманітарних чи психологічних послуг. Для багатьох людей він став простором підтримки, адаптації до нового життя та відновлення відчуття стабільності.

– Сьогодні діти громади розкидані по всій країні. Чи вдається турбуватися про них?

– Ми зосередилися на тому, щоб діти, особливо з уразливих категорій, мали можливість відпочинку, оздоровлення та психологічної підтримки. За кошти громади оздоровлено 74 дитини. П’ятеро дітей відпочили у державному дитячому центрі «Артек», ще вісім – за кордоном за підтримки міжнародних партнерів.

Окрему підтримку отримали 33 дитини, які потребують особливої уваги: діти, народжені під час повномасштабної війни, діти-сироти та діти з інвалідністю. У грудні, до Дня Святого Миколая, 228 дітей громади, які нині перебувають у різних регіонах України, отримали святкові подарунки.

Важливим пріоритетом на 2026 рік є забезпечення права кожної дитини зростати в сімейному оточенні. Плануємо активну роботу з надання відповідного статусу та подальшого влаштування дітей у сімейні форми виховання.

– Як громада, яка сама пережила окупацію, підтримує Сили оборони України?

– Це можливість хоча б частково віддячити тим, хто захищає наше право жити у власній країні. У 2025 році з бюджету громади на підтримку Збройних Сил України було спрямовано понад 100 мільйонів гривень.

Паралельно здійснювалася системна інформаційна та рекрутингова робота, організовувалися заходи, спрямовані на посилення обороноздатності.

– Чи можна говорити про розвиток, коли громада позбавлена своєї території?

– Так, і це наш особливий досвід. Ми не маємо території, але в нас є люди – і це наш головний ресурс. Досвід управління в релокації, постійна комунікація та згуртування мешканців, які перебувають у різних регіонах країни, стали нашою силою.

У громаді працюють активні жителі, діють громадські організації, функціонує Молодіжна рада. Ми регулярно проводимо онлайн-зустрічі, а за кожним працівником військової адміністрації закріплено визначену кількість мешканців громади для постійного зв’язку. Люди звертаються не лише з проблемними питаннями, а й просто щоб поспілкуватися з земляками та поділитися пережитим.

У 2025 році відновив роботу Щастинський центральний Палац культури як творчий простір для дітей і дорослих. Реалізовано низку міжнародних освітніх і соціальних проєктів, підписано сім меморандумів про співпрацю, зокрема в межах всеукраїнського проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади». Громада також зареєстрована в системі DREAM, що відкриває можливості для майбутнього відновлення.

– Які нові можливості відкриває міжнародна співпраця?

– Це окремий важливий напрям. Ми розвиваємо партнерства з громадами Молдови, Румунії та Польщі у сферах освіти, реабілітації, оздоровлення дітей, молодіжних програм та обміну досвідом.

На початку 2026 року я відвідала Республіку Молдова, де обговорювали перспективи міжрегіонального співробітництва та реалізацію спільних ініціатив.

– На чому зосередитеся у 2026 році?

– Головне – не зупинятися. У 2026 році ми продовжимо роботу, зосереджену на підтримці жителів громади, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів та військовослужбовців і членів їхніх родин.

Серед пріоритетів – працевлаштування, розвиток ветеранського підприємництва, оздоровлення та відпочинок дітей, а також допомога у вирішенні житлових питань, зокрема через участь у програмі «єОселя».

– Що б Ви хотіли сказати мешканцям громади наприкінці розмови?

– Щастинська громада – це ми всі. Ми тримаємося разом, навіть у найскладніші часи. Думками ми вдома, але водночас будуємо життя тут і зараз, допомагаємо країні та готуємося до повернення.

Військова адміністрація працюватиме стільки, скільки буде потрібно, щоб кожен мешканець відчував підтримку, турботу і впевненість.