Щастинська територіальна громада

24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. У 1991 році Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України та створила самостійну українську державу.

Цей акт увінчав тривалий шлях Українського народу до самостійності. Він спирався на Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, а 1 грудня 1991 року був підтверджений Всеукраїнським референдумом.

Незалежність – це відновлення української державності

Незалежність і воля для українців завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби та давали силу залишатися собою в часи бездержавності. Найвищим виявом свободи поневоленого народу є здобуття незалежності для творення власного майбутнього.

Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним продовженням українського державотворення. Тому, відзначаючи 35-ту річницю ухвалення Акта, важливо говорити саме про відновлення незалежності, вшановуючи попередні етапи становлення української державності.

Українська Народна Республіка

Перші десятиліття ХХ століття стали одним із важливих етапів боротьби українців за власну державу.

17 березня 1917 року в Києві громадські та політичні сили створили Українську Центральну Раду, яка поступово перетворилася на парламент Української Народної Республіки.

23 червня Центральна Рада першим Універсалом проголосила автономію України та закликала створювати українські органи влади на місцях, а 28 червня сформувала Генеральний Секретаріат – перший український уряд.

20 листопада 1917 року ІІІ Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку.

У цей час більшовики прагнули встановити контроль над Україною. 7 січня 1918 року вони оголосили загальний збройний наступ. Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду остаточно визначитися з питанням незалежності.

22 січня 1918 року IV Універсалом було проголошено самостійність Української Народної Республіки. Документ також передбачав укладення миру, проголошував оборонну війну з більшовицькою Росією та визначав основи внутрішнього соціально-економічного будівництва.

1 листопада 1918 року українці Галичини підняли у Львові повстання, відоме як «Листопадовий чин» або «Листопадовий зрив», унаслідок якого було проголошено українську владу в краї.

13 листопада затвердили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії та запровадили назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка.

22 січня 1919 року, на річницю проголошення незалежності УНР, УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину незалежну державу.

Карпатська Україна – незалежність 1939 року

Після Першої світової війни територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938 року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді.

15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосував за незалежність. Було визначено форму державного устрою – республіку на чолі з президентом. Державною мовою стала українська, державним прапором – синьо-жовтий, а гербом – поєднання крайового герба з Тризубом.

Президентом новоствореної української держави обрали Августина Волошина.

У день проголошення незалежності Карпатської України на край напала Угорщина. На захист землі стала Карпатська Січ. Уже 18 березня ворог захопив майже всю Карпатську Україну. Осередок української державності був знищений, однак українці Закарпаття першими у міжвоєнній Європі чинили збройний опір союзникам Німеччини.

Боротьба за державність у роки Другої світової війни

Коли у 1939 році СРСР окупував Західну Україну, Організація українських націоналістів зіткнулася з репресивною машиною НКВД. Спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат.

30 червня 1941 року у Львові представники ОУН під проводом Степана Бандери провели Національні збори, на яких проголосили Акт відновлення Української держави та сформували Українське державне правління під орудою Ярослава Стецька.

Акт не був узгоджений із Німеччиною, після чого нацисти розпочали репресії проти ОУН. Степана Бандеру було затримано, а українські активісти зазнали переслідувань.

Наприкінці 1942 року утворилася Українська повстанська армія. Вона діяла в умовах протистояння з ворогами на двох фронтах – антинацистському й антисовєтському.

У липні 1944 року було створено Українську головну визвольну раду як верховний політичний орган керівництва визвольною боротьбою. Її політичною платформою була національно-демократична програма, спрямована проти тоталітарного режиму, за відновлення національної незалежності та демократичного устрою.

Головним гаслом УПА стало: «Свобода народам! Свобода людині!»

Боротьба за свободу мирними методами

У 1960–1980-х роках українці продовжували боротьбу за Українську державу мирними методами.

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод – Українська Гельсінська група – відстоювала права людини та привертала увагу до проблем політичної, економічної й духовної самобутності українців. Вона стала першою легальною правозахисною організацією в Українській РСР.

Важливу роль відіграли інтелектуали, митці та шістдесятники, які відстоювали вільний розвиток української мови й культури. Їхня боротьба сприяла утвердженню національної самосвідомості та віри в можливість опору репресивній державі.

1990–1991 роки: шлях до відновлення незалежності

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Значного успіху досяг Демократичний блок. Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради.

16 липня 1990 року було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України.

19 серпня 1991 року в москві відбулася спроба державного перевороту. Ці події стали поштовхом до розгортання національно-демократичного руху за незалежність у більшості республік СРСР. В Україні проходили масові мітинги з вимогою виходу зі складу СРСР.

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. У ньому було зазначено, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення.

1 грудня 1991 року – воля українського народу

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому українці підтвердили прагнення жити в незалежній державі.

90,32 % виборців ствердно відповіли на питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

У Кримській АРСР ідею незалежності України підтримали 54,19 % виборців, у Донецькій області – 83,90 %, у Луганській – 83,86 %.

Референдум засвідчив, що джерелом української державності є воля народу, та став запобіжником щодо спроб реанімації СРСР у формі Договору про Союз суверенних держав.

Незалежність України сьогодні

Наша незалежність оплачена дорогою ціною – великою кількістю життів тих, хто боровся за ідею вільної України зі зброєю в руках і без неї, а також незліченною кількістю років втраченої свободи тих, хто перебував у таборах, в’язницях та психіатричних лікарнях.

Проголошення незалежності України 1991 року відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії.

росія не припиняла політичного, економічного, культурного, історичного та релігійного впливу на Україну після 1991 року. Серед проявів цього тиску були територіальні суперечки, зокрема довкола Чорноморського флоту в Криму та коси Тузла, а також газові й продуктові війни, спрямовані на узалежнення української економіки та торгівлі від росії.

Сьогодні незалежність України є запорукою вільного розвитку держав і народів Європи та головною перешкодою для російського імперіалізму.

Вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужний Сектор безпеки та оборони – це фундамент, що захищає права людини та гарантує всім українцям гідне майбутнє.

Сьогодні в умовах Війни за Незалежність ми гідно даємо відсіч і знову відстоюємо власну свободу та незалежність, а також мир у Європі.

«Незалежність починається з волі народу»

Українська історія неодноразово демонструє прагнення народу до власної держави – від Української Народної Республіки та Карпатської України до відновлення незалежності у 1991 році.

Як зазначав Віктор Ющенко, завданням було «вивершити українську націю в тих чутливих точках, в яких без правдивої історії ніколи не досягти суверенітету».

А історик Сергій Плохій наголошував, що з грудня 1991 року існують дві моделі пострадянського існування: незалежність, за яку виступала і продовжує виступати Україна, та модель обмеженого суверенітету, пов’язана з контролем Росії над пострадянським простором.

35 років відновлення незалежності України – це пам’ять про багатовікову боротьбу за українську державність, усвідомлення ціни свободи та продовження боротьби за право України самостійно визначати своє майбутнє.